Видатні вчені

Академік АН УРСР

ДУМАНСЬКИЙ АНТОН ВОЛОДИМИРОВИЧ

(1880-1967)

Антон Володимирович Думанський — видатний учений, один із засновників колоїдної хімії — народився 20 червня 1880 р. у м. Іваново-Вознесенськ Владимирської губернії (тепер Іваново Івановської обл.) у родині вчителя гімназії, родом із Західної України, де в 1898 р, закінчив реальне училище.

У 1903 р. відбувся перший випуск Київського політехнічного інституту. Серед його випускників був і А.В. Думанський, дипломна робота якого “Колоїдальне срібло” серед інших звернула на себе увагу Д.І. Менделєєва, який був присутнім на випускних іспитах. Виділяючи цю і деякі інші дипломні роботи, Д.І. Менделєєв писав про їхніх авторів: “...они многое обещают в будущем ... кончившие курс могут плодотворно служить благу Родины на избранных поприщах...”. Життя і творча діяльність А.В. Думанського цілком виправдала передбачення Д.І. Менделєєва.

Обраним полем діяльності стала для А.В. Думанського молода, що тільки народжувалася, наука про колоїди. В передмові до своєї магістерської дисертації, присвяченої колоїдним розчинам (Київ, 1913), А.В. Думанський писав: “Я должен принести глубокую благодарность теперь умершему профессору М. И. Коновалову за то, что он натолкнул меня на изучение этого вопроса. В то время в Киевском политехническом институте возник студепческий “Химический кружок”. М.И. Коновалов был его председателем: чтобы облегчить студентам труд отыскания тем для их докладов, им был составлен список, в котором между прочим находилась тема “Коллоидные растворы”. Заинтересовавшись этим вопросом, я прочел доклад в ‘Химическом кружке”. Этот доклад положил начало моим занятиям коллоидной химией”
Після закінчення інституту Думанського залишили в ньому лаборантом кафедри загальної хімії, а з 1904 р. — асистентом кафедри неорганічної хімії. Тут він організував лабораторію з колоїдної хімії, в якій і проводив свої дослідження.
Пізніше у Київському університеті він прочитав перший систематичний курс лекцій із колоїдної хімії і захистив першу магістерську дисертацію, присвячену дослідженню колоїдних розчинів. У перший період своєї діяльності, досліджуючи колоїдний стан речовини в неорганічному й органічному середовищі, систематизуючи властивості колоїдних систем на основі власних досліджень, застосовуючи методи електропровідності, дифузії, фільтрації, ультрамікроскопії, кріоскопії, рефрактометрії, А.В. Думанський вивчав властивості багатьох ліофобних золів, розробляв методи їх одержання і визначав фактори, які зумовлюють їхню стійкість. Таке комплексне вивчення золів, що вперше здійснив А. В. Думанський, значно розширило уявлення про їхню природу.

На початку XX ст. остаточно не було вирішене питання про хімічний характер металевих золів. А.В. Думанський вже у своїй першій роботі показав, шо золь срібла насправді є дис¬персним металевим сріблом, але, будучи гарним відновником, адсорбує водень у момент його виділення при електролізі. На прикладі інших золів він підтвердив, що ці золі є не чим іншим як дисперговані елементарні речовини.
Серію праць А.В. Думанського присвячено вивченню стійкості золів у присутності електролітів. При вивченні впливу низки електролітів на коагуляцію золів гідроксиду заліза ним було встановлено, що останній досить стійкий до електролітів при концентраціях, що значно перевіщують пороги коагуляції. У дослідженнях стійкості колоїдних золів срібла і заліза А.В. Думанський врахував хімізм взаємодії колоїдних часток з іонами, розчиненими в дисперсійному середовищі. Так буш покладений початок розвитку хімічних уявлень про утворення колоїдних розчинів, що утвердилися в сучасній колоїдній хімії. Не менш важливі результати його праць із дослідження ролі комплексоутворення при формуванні часток дисперсної фази як проміжної стадії утворення колоїдно-дисперсної системи.

На першому Менделєєвському з'їзді у Петербурзі (1907 р.) А.В. Думанський доповів свої результати оригінальних досліджень про вплив колоїдів на електропровідність електролітів, які він виконав у лабораторії Г. Фрейндліха в Лейпцизі. На підставі цих робіт з електропровідності та дифузії електролітів у золях і гелях желатини було сформульовано правильне уявлення про гель як про систему, що є своєрідною просторовою сіткою, яка складається зі структурних непровідних елементів, між якими розташовується дисперсійне середовище
У роботах 1904-1910 років А.В. Думанський розробив нові методи дослідження золів, згодом широко використані в практиці. Для дослідження інтерміцелярного середовища діалізом він запропонував замість тваринних перетинок невідому в той час колодієву мембрану, нині широко застосовувану в лабораторіях.

Великої уваги надавав А.В. Думанський вченню про дисперсність. Він уперше висловив думку про те, що лише до певного граничного ступеня дисперсності можна вважати властивості речовини незмінними, при високих же ступенях не можна властивості великих мас переносити на дисперговані частки. Ним встановлена залежність, “що питома поверхнева енергія досягає максимуму в колоїдних системах, і це є дуже характерним для таких систем”.
А.В. Думанський (1910 р.) уперше висловив і реалізував ідею застосування центрифуги, засновану на використанні відцентрової сили, для визначення розмірів колоїдних часток. Пізніше (1922 р.) цей метод розробив шведський вчений Т. Сведберг, який визнавав, що А.В. Думанському належить ідея центрифугування колоїдних систем, і називав його своїм попередником. До речі, за дослідження колоїдних розчинів методом ультрафільтрації йому була присуджена Нобелівська премія.

Результати своїх праць цього періоду А.В. Думанський узагальнив у книзі “О коллоидных растворах: Некоторые данные к познанию коллоидных растворов”. (1913). Це була перша в Росії магістерська дисертація з колоїдної хімії. Крім оригінальних експериментальних даних по синтезу колоїдних систем, комплексоутворенню при формуванні часток дисперсної фази золів, їхньої електропровідності, кріоскопії та в'язкості в дисертації описане утворення сольватних шарів на поверхні колоїдних часток, що відіграють важливу роль у стійкості дисперсних систем. У той час була поширена думка обов'язкової нестійкості колоїдно-дисперсних систем. В дисертації наведені результати досить цінного експерименту, що тривав 1534 дні, зі швидкості осідання в довгій трубці часток золю сірчистого миш'яку. Постійна величина швидкості осідання золю переконливо доводила агрегативну стійкість колоїдних розчинів.
У 1912 р. А.В. Думанський прочитав перший систематичний курс лекцій з колоїдної хімії у Київському університеті. З цього часу курс хімії колоїдів увійшов у програму вищих навчальних закладів Росії. Проблему дисперсності А.В. Думанський висвітлив у книгах “О коллоидньїх растворах” (1913), “Методи определения дисперсности золей, змульсий и суспензий” (1928), “Дисперсность и коллоидное состояние вещества” (1932 і 1934 рр.) та ін.
Таким чином, А.В. Думанський вже у своїх ранніх роботах з вивчення в'язкості золів, а також швидкості осідання часток визначив їх гідродинамічний розмір. Виходячи з цих праць, він встановив, що стабільність колоїдних міцел обумовлена двома факторами — гідратною оболонкою та електричним зарядом, що перешкоджає коагуляції.

У 1913 р. А.В. Думанський був запрошений на завідування кафедрою неорганічної хімії у щойно створеному Воронезькому сільськогосподарському інституті. З цього часу у Воронежі розгорнулася плідна і різнобічна наукова та громадська діяльність А. В. Думанського, яка продовжувалася тут до глибокої осені 1941 р. У важкий час, починаючи з 1919 р., А.В. Думанський упродовж 7 років очолював Воронезький сільськогосподарський інститут на посаді ректора. В інституті він організував науково-дослідну колоїдно-хімічну лабораторію, яка стала одним із провідних центрів колоїдної хімії в країні. Тут продовжувалися дослідження А.В. Думанського, пов'язані з актуальними проблемами науки про колоїди того часу.
У 1920-х рр. були опубліковані численні роботи А.В. Думанського, присвячені синтезу і дослідженню властивостей різних неорганічних гідрозолів. Особливої уваги в цих працях надано комплексоутворенню, як попередній стадії при синтезі колоїдних часток (наприклад, колоїдних вольфрамової та молібденової кислот). Був розроблений метод синтезу гідрозолів, названий А.В. Думанським методом багатоатомних оксисполук (таких як оксикислоти, сахари, полімерні вуглеводи); метод фізико-хімічного аналізу колоїдів із застосуванням триангулярних діаграм, які є геометричним зображенням системи типу дисперсна фаза — дисперсійне середовище — стабілізатор.
Роботи А.В. Думанського мали і прикладний характер. Скажімо, метод фізико-хімічного аналізу виявився дуже зручним для кількісного визначення з достатньою точністю водорозчинних колоїдів у харчових продуктах. Були вивчені соки цукрового виробництва, колоїди, що вимиваються з цукрового буряка, різні білки, пектинові речовини, крохмальна патока, хлібопекарські об'єкти та інші матеріали.
Результати досліджень у галузі фізико-хімічного аналізу колоїдів ним було узагальнено у великій статті, опублікованій в 1932 р. в журналі “Успехи химии”. За ці дослідження в тому ж 1932 р. він був удостоєний великої Менделєєвської премії. У 1933 р. А.В. Думанського обрано членом-кореспондентом АН СРСР.

У 1930 р. А.В. Думанський очолив кафедру фізичної та колоїдної хімії в новому Воронезькому хіміко-технологічному інституті, який виділився, як самостійний вищий навчальний заклад із сільськогосподарського інституту При цій кафедрі продовжувала функціонувати і науково-дослідна лабораторія з колоїдної хімії. Успішна діяльність цієї лабораторії, широкий розмах фундаментальних і прикладних досліджень, високий науковий і громадський авторитет її керівника привели до створення у Воронежі в травні 1932 р. Постановою Раднаркому РСФСР Державного науково-дослідного інституту колоїдної хімії, директором і науковим керівником якого став А. В. Думанський.
Антон Володимирович був наділений здатністю, висуваючи нові задачі, створювати і підтримувати в керованому ним колективі атмосферу творчого наукового пошуку, дух глибокої зацікавленості. У 1933 р. першочерговою у фундаментальних дослідженнях, що проводилися під керівництвом А. В. Думанського, стала проблема зв'язаної води і властивостей гідрофільних колоїдів. У цей період він розробив “індикаторний” метод визначення зв'язаної води, заснований на зниженні розчинювальної здатності води в граничних гідратних шарах, при взаємодії якого-небудь матеріалу, що володіє досить розвиненою сумарною поверхнею, з водним розчином “індикатора”, — цукру або іншої речовини (глюкози, спиртів) — концентрація останнього підвищується внаслідок зв'язування води гідрофільною поверхнею; по зміні концентрації розчину, вимірюваної за допомогою рефрактометра, інтерферометра, поляриметра, судять про кількість води, що зв'язується.

Спираючись на результати експериментальних досліджень, А.В. Думанський розвинув уявлення про “нерозчинювальний об'єм”, вимірювана величина якого залежить, як з'ясувалося, від вибору “індикатора”. Ці й інші дані привели А.В. Думанського до висновку про існування різних форм зв'язаної води. У 1940 р. вийшла в світ його монографія “Лиофильность дисперсних систем”, у якій; представлено великий матеріал, що охоплює різні сторони вчення про зв'язану воду і ліофільність дисперсних систем у цілому. Друге видання цієї книги, значно перероблене з урахуванням нових уявлень про механізм утворення зв'язаної води, про термодинаміку процесів змочування та ін., здійснено АН УРСР у 1960 р.
А.В. Думанський прагнув уже на ранньому етапі дослідження зв’язаної води і явища гідрофільності об'єднати роботи фундаментального характеру з розв'язанням прикладних завдань. Про це свідчить сам вибір об'єктів дослідження, серед яких ми бачимо ґрунт, торф, багато продуктів харчової промисловості.

А.В. Думанський зі своїми учнями провів низку досліджень щодо зв’язаної води та ультрапористості грунтів. Були вирішені деякі агрономічні питання, зокрема, показано взаємозв'язок між вологістю ґрунту, здатністю зв'язувати воду і доступністю грунтової вологи рослині.

А.В. Думанський у 1920-1922 рр. розв'язав практичні завдання з використання торфу в енергетичній промисловості. Протягом двох років були досліджені колоїдно-хімічні властивості торфу і процес його сушіння. Запропоновані А.В. Думанським технологічні розробки, особливо метод зневоднювання торфу, були широко використані в торфовидобувній промисловості. Серед численних методів зневоднювання торфу цей, так званий російский метод, вважають найбільш раціональним.

Надалі торф, будучи складною багатокомпонентною гідрофільною напівколоїдною високомолекулярною системою з ознаками поліелектролітів і включеннями мінеральних складників, був всебічно вивчений і склав новий розділ колоїдної науки — колоїдну' хімію торфу.

Академік С.В. Лебедєв при створенні промислового способу одержання синтетичного каучуку звернувся до А.В. Думанського з пропозицією винайти каталізатор у колоїдно-дисперсному стані для одержання натрійдивінілового каучуку зі спирту. Такий ефективний каталізатор незабаром був знайдений А.В. Думанським та випробуваний у промисловості.
А.В. Думанському належить істотний внесок у розробку наукових основ технологічних процесів харчової промисловості, розкривши значення водорозчинних колоїдів у технології хлібопечення, цукроваріння, виноробства, у кондитерському, консервному, пивоварному, дріжджовому, крохмало-паточному виробництвах. З ініціативи та за редакцією А.В. Думанського вийшли збірники “Коллоиды в процессах пишевой индустрии” (1946), “Коллоиды в пищевой промышленности” (1949).

А.В. Думанський був видатним і невтомним організатором науки, з ініціативи А.В. Думанського та при його активній участі у Воронежі в 1934 р., відбулася Перша всесоюзна конференція з колоїдної хімії, яка зібрала і великих її діячів, і наукову молодь.

Завдяки його енергійним зусиллям у 1935 р, почали видавати “Коллоидный журнал”, що став організаційним і літературно-громадським центром, який об'єднав зусилля численних вчених-колоїдників нашої країни. До останніх років життя А.В. Думанський був беззмінним відповідальним редактором журналу.

А.В. Думанський був талановитим педагогом і вихователем наукової молоді. Упродовж багатьох років він викладав у Воронезькому сільськогосподарському інституті, а з 1930 р. й у Воронезькому хіміко-технологічному інституті. У 1933 р. А.В. Думанський прийняв запрошення Воронезького університету і, залишаючись директором і керівником НДІ колоїдної хімії, став першим деканом хімічного факультету. У 1933-34 навчальному році він створив на хімічному факультеті кафедру колоїдної хімії — одну з перших університетських кафедр цього профілю в країні. Тут вчений читав лекції з колоїдної хімії, керував виконанням дипломних робіт, постановкою лабораторних практикумів, організував наукову діяльність викладачів і аспірантів кафедри.

Із властивою йому енергією він залучав до активної наукової праці молодь, зокрема студентів, сміливо довіряв початківцям освоєння сучасних приладів, ставив перед ними цікаві нові завдання. Його легшії відрізнялися яскравою емоційною забарвленістю, обумовленою глибокою захопленістю улюбленою наукою, якій він присвятив своє життя. А.В. Думанський написав оригінальний підручник з колоїдної хімії “Учение о коллоидах” (1935), що тричі перевидавався в СРСР. У цьому підручнику знайшов своє відображення його багаторічний досвід у викладанні колоїдної хімії.
У перші роки війни А.В. Думанський завідував кафедрою фізичної і колоїдної хімії Казахського університету (м. Алма-Ата) і за велику наукову роботу, підготовку кадрів і громадську діяльність був удостоєний звання заслуженого діяча науки і техніки Ка-захської СРСР. У 1943 р. А.В. Думанський очолив колоїдно-хімічну лабораторію Всесоюзного НДІ хлібопекарської промисловості Наркомату харчової промисловості СРСР у Москві і провів ряд робіт, присвячених дослідженню колоїдно-хімічних явищ у хлібопеченні.

У 1945 р. А.В. Думанський був обраний дійсним членом АН УРСР і очолив у Києві Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР (директор у 1945-1960 рр.), де і працював до останніх днів свого життя. Тут він виконав велику роботу з відновлення інституту, який зазнав руйнувань під час війни, водночас завідував кафедрою фізичної і колоїдної хімії в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка і був відповідальним редактором “Українського хімічного журналу”.
Після переїзду в Київ А.В. Думанський основну увагу зосередив на термохімічних, адсорбційних і діелектричних дослідженнях гідрофільних колоїдів. Так почався новий плідний період діяльності А.В. Думанського, результатом якого було створення київської школи колоїдників.

В інституті він організував лабораторію колоїдної хімії. З цієї лабораторії потім виділилися лабораторія колоїдної хімії дисперсних мінералів (керівник — Ф.Д. Овчаренко) і лабораторія колоїдних металів (керівник — Е.М. Натансон). Усі три лабораторії склали сектор колоїдної хімії на чолі з А.В. Думанським. У 1968 році на базі цього сектору і сектору хімії та технології очищення води (керівник — Л.Л. Кульський) був створений Інститут колоїдної хімії та хімії води АН УРСР. До цієї події Антон Володимирович не дожив лише 6 місяців.

У 1980 році у зв’язку зі 100-річчям від дня народження А.В. Думанського інститутові присвоєне його ім'я.
В останні роки своєї наукової діяльності А.В. Думанський керував дослідженнями властивостей гідрофільних полімерів, пластичних мастил бентонітових глин УРСР, поверхнево-активних речовин, виготовленням високодисперсних порошків металів, винайденням нових методів боротьби з фільтрацією води в каналах та водоймищах півдня України (монографія “Борьба с фильтрацией воды в лессовых грунтах”, 1954) тощо.
Наукова і громадська діяльність А.В. Думанського в АН УРСР отримала високу оцінку: йому було присвоєне звання заслуженого діяча науки Української РСР. Довголітня активна творча діяльність А.В. Думанського стала джерелом багатьох прогресивних фундаментальних наукових ідей і практичних результатів.

Видатне значення в історичному розвитку науки про колоїди мали роботи А. В. Думанського в галузі синтезу колоїдів, фізико-хімічного аналізу колоїдних систем, проблеми зв'язаної води і ліофільності дисперсних систем та їх практичного використання. Під керівництвом і за консультацією А.В. Думанського підготовлено понад 50 кандидатів і близько 20 докторів наук. Він автор понад 250 наукових праць, зокрема низки монографій і посібників.
Помер А.В. Думанський 14 травня 1967 року.

Ім’я Антона Володимировича Думанського — члена-кореспондента АН СРСР, академіка АН УРСР, заслуженого діяча науки Української РСР і заслуженого діяча науки і техніки Казахської РСР, кавалера двох орденів Леніна й ордена Трудового Червоного Прапора — назавжди ввійшло в історію хімії і вписано в одному ряду з іменами корифеїв вітчизняної науки.

Академік НАН України

ПИЛИПЕНКО АНАТОЛІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ

(1914-1993)

Академік Академії наук України, доктор хімічних наук, професор АнатолійТерентійович Пилипенко - видатний, всесвітньо відомий вчений, хімік-аналітик.

Анатолій Терентійович - людина науки. Він був закоханий у науку і віддав їй все своє життя, до останньої хвилини. Його знали в Україні, в близькому та в далекому зарубіжжі - в США, Канаді, Японії, в країнах Західної Європи як відомого вченого, визнаного спеціаліста в галузі аналітичної хімії та хімії комплексних сполук.

Анатолій Терентійович - вчений широкого спектра наукових питань. Своїми ідеями він зацікавлював, захоплював своїх учнів, колег. Притаманна риса Анатолія Терентійовича - надзвичайна вимогливість до себе, до колег. Він був недосяжним прикладом працелюбності, працездатності і в той же час доброти, чуйності, доброзичливості. Багатьом поколінням студентів, аспірантів пощастило вчитися і працювати у нього.
Анатолій Терентійович народився 3 травня 1914 року в селі Шевченкове (колишня Кирилівка) Звенигородського повіту Черкаської області. Коли в Києві відбувалося на державному рівні святкування дня народження Т.Г. Шевченка - 9 березня, це звичайно проходило в Оперному театрі, Анатолій Терентійович завжди був у президії, як відомий вчений, і в той же час - з родини Т.Г. Шевченка.

У 1931 році він вступив на хімічний факультет Київського політехнічного інституту, який успішно закінчив у 1936 році і був залишений в аспірантурі на кафедрі аналітичної хімії. Наукову діяльність Анатолій Терентійович почав ще в студентські роки. Його перші наукові роботи (1936-1937 рр.) були присвячені питанням теорії розчинності осадів, виконані під керівництвом відомого хіміка-аналітика, професора Миколи Олександровича Тананаєва.
В аспірантурі Анатолій Терентійович виконав складну роботу по дослідженню методів аналізу ніобію та танталу, і в 1939 році він став кандидатом хімічних наук; працював асистентом, доцентом Київського технологічного інституту силікатів.
Життя та наукова діяльність Анатолія Терентійовича з 1944 року тісно пов’язані з кафедрою аналітичної хімії Київського університету, якою у той час завідував академік Анатолій Кирилович Бабко. Анатолій Терентійович працює доцентом кафедри, читає студентам курс лекцій "Оптичні методи аналізу", пізніше - курс "Використання органічних реагентів в аналізі" і активно працює над науковою темою "Теорія та практика використання сірковмісних органічних реагентів в аналітичній хімії". До цих досліджень активно залучались студенти, аспіранти, виконувались курсові роботи, дипломні, кандидатські дисертації, робились доповіді на конференціях, проводились конкурси на кращу студентську наукову роботу.

В 1960 році Анатолій Терентійович успішно захистив докторську дисертацію. Опонентами були відомі вчені, з Москви приїздили професор В.І. Кузнєцов та інші. В докторській дисертації Анатолій Терентійович узагальнив результати досліджень взаємодії численних сірковмісних органічних реагентів з неорганічними іонами та використання комплексів в аналізі складних промислових матеріалів. Докторська дисертація Анатолія Терентійовича була в значній мірі початком створення нового напрямку в аналітичній хімії - теорії дії органічних реагентів.

З 1960 року Анатолій Терентійович працює професором кафедри аналітичної хімії. Про його високий авторитет вже в ті роки свідчить те, що впродовж 1960-1968 рр. він тричі обирався деканом хімічного факультету, далі був проректором з навчальної роботи Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. В 1961 році на хімічному факультеті КДУ була організована кафедра хімії і аналізу рідкісних елементів, яка за тематикою була дуже споріднена з кафедрою аналітичної хімії, і Анатолій Терентійович став 'її завідувачем. На кафедрі інтенсивно проводились дослідження комплексних сполук рідкісних елементів з сірко- та селеновмісними органічними реагентами, з реагентами, що містять азот та ін. Вивчався механізм комплексоутворення, досліджувались основні хіміко-аналітичні властивості однорідно- та різнолігандних комплексів рідкісних елементів та шляхи практичного використання їх в аналізі. Розвиваються перспективні напрямки флуориметрії - вивчається механізм гасіння люмінесценції, досліджуються теоретичні питання та практичне застосування люмінесценції в аналізі..

Коли наукові праці на факультеті і контингент факультету значно розширились і територія старого корпусу хімічного факультету вже не забезпечувала навчальний процес, Анатолій Терентійович вирішив, що вкрай необхідно побудувати ще новий корпус. Це питання з великими труднощами він вирішив у вищих установах, проте на будівництво не вистачало коштів. Тоді Анатолій Терентійович сам разом з групами студентів працював на будівництві. Зараз ми очевидці, як корпус (дитя Анатолія Терентійовича) слугує науці, навчальному процесові хіміків, користуємося творінням Анатолія Терентійовича та його вірних помічників. Одночасно з керівництвом кафедрою в університеті Анатолій Терентійович у 1968 році очолив відділ аналітичної хімії в Інституті загальної та неорганічної хімії АН УРСР, де продовжив і розвивав роботи, що раніше проводив з співробітниками академік Анатолій Кирилович Бабко. В наступному 1969 році Анатолій Терентійович був обраний членом-кореспондентом Академії наук України і став заступником директора Інституту загальної та неорганічної хімії Національної Академії наук України.
З 1976 р. Анатолій Терентійович - директор Інституту колоїдної хімії та хімії води АН УРСР, завідує відділом аналітичної хімії в інституті і кафедрою в Київському університеті. Тоді ж Анатолій Терентійович був обраний академіком Національної Академії наук України.

У відділі аналітичної хімії Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України активно проводились роботи у важливих напрямках аналітичної хімії, продовжувалися і широко розвивалися роботи, розпочаті раніше академіком Анатолієм Кириловичем Бабком з співробітниками - досліджувалась теорія міжлігандних зв'язків, внесено суттєвий вклад у розвиток люмінесцентного, хемілюмінесцентного аналізу.
В останній час Анатолій Терентійович приділяв багато уваги розробці методів водоочищення, був керівником робіт по безвідходній технології комплексної переробки мінералізованих природних та стічних вод. Виконана робота нагороджена Золотою медаллю Виставки досягнень народного господарства Союзу РСР.

Анатолій Терентійович підтримував тісні зв'язки з виробництвом - консультував заводську лабораторію заводу "Більшовик" та інші лабораторії.
Анатолій Терентійович брав активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії, багато разів бував у місті Прип'ять і біля зруйнованого реактора, вирішував нагальні питання, пов'язані з очисткою води. Так, стояло питання термінової закупівлі за кордоном активованого вугілля, вкрай необхідного для водоочисних станцій водопроводів міст басейну Дніпра, коли по ріці попливли радіонукліди. Була нарада у Раді Міністрів УРСР, на якій Анатолій Терентійович обгрунтовано довів необхідність термінової закупівлі цього матеріалу. Активоване вугілля було закуплене і надійшло вчасно. Таким чином, водогони найбільших міст України були забезпечені якісною питною водою.
Анатолій Терентійович був членом Наукової Ради Академії наук Союзу РСР з аналітичної хімії, головою Наукової Ради Академії наук України з проблеми "Аналітична хімія", головою кваліфікаційної Ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій Інституту колоїдної хімії та хімії води, членом кваліфікаційної Ради по захисту дисертацій Київського університету, членом бюро Відділення хімії та хімічної технології Академії наук України, керівником секції аналітичної хімії Київського відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д.І.Менделєєва, працював в комісії по реакціях та реактивах ІЮПАК.

Впродовж багатьох років Анатолій Терентійович був членом редколегій журналів "Український хімічний журнал", "Журнал аналитической химии". Він був засновником і головним редактором журналу "Химия и технология воды". Анатолій Терентійович був організатором багатьох наукових конференцій, з'їздів. Він брав участь в організації серії радянсько-японських симпозіумів з аналітичної хімії, один з перших симпозіумів цієї серії проходив у Києві в 1984 році.
Роботи Анатолія Терентійовича та його школи сприяли подальшому розвиткові фундаментальних досліджень в галузі аналітичної хімії. Він опублікував більше 1000 наукових праць, був автором і співавтором 19 монографій, підручників, довідників. За його книгами навчалося і буде навчатися не одне покоління хіміків у нас і в інших країнах. Так, монографія "Колориметрический анализ", написана у співавторстві з А.К. Бабко, перекладена на угорську, китайську та польську мови. Монографія, "Фотометрический анализ. Общие сведения и аппаратура" перекладена на англійську, польську, китайську та в'єтнамську мови, "Фотометрический анализ. Методи определения неметаллов" перекладена на англійську мову, «Довідник з елементарної хімії», що витримав декілька перевидань, виданий також в'єтнамською мовою, "Аналітична хімія мінералів" вийшла також англійською мовою.
Анатолій Терентійович написав у співавторстві ряд підручників, з них "Аналітична хімія", видана в 1969 р. у співавторстві з Ф.Г. Жаровським та І.В. П'ятницьким і перевидана в 1982 р., заслужила Державну премію УРСР. В основу багатьох розділів книг покладені власні роботи авторів.

Книга "Фотометричний аналіз. Методи визначення металів", так необхідна для хіміків-аналітиків, не дописана. Анатолій Терентійович активно працював над нею, працював вночі, і робота зупинилася на півслові... Слід було б завершити написання цієї книги силами великої і міцної кафедри аналітичної хімії Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, співробітників відділу аналітичної хімії Інституту колоїдної хімії та хімії води ПАН України та інших хіміків, - довести цю книгу до видання.

Під керівництвом Анатолія Терентійовича захищено більше 60 кандидатських дисертацій, він - науковий консультант шести докторських дисертацій. Його численні учні працюють в багатьох установах України, а також в Болгарії, Польщі, В'єтнамі, Кореї, Індії та інших країнах.

За успішну наукову, педагогічну та громадську діяльність Анатолій Терентійович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани та багатьма медалями, йому присуджено Премію імені Писаржевського Академії наук України, Державну премію УРСР, присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки.

У повсякденному житті Анатолій Терентійович був напрочуд простий, доброзичливий, привабливий для людей, і навіть сторонні люди його сприймали як свою людину. Якось Анатолій Терентійович з групою киян і москвичів брав участь у радянсько-японському симпозіумі в Узбекистані. Одного разу учасники симпозіуму в Самарканді зайшли на ринок. Місцеві узбеки прийняли Анатолія Терентійовича за свого і зверталися до нього по-узбецьки. Порозумітися допоміг перекладач.

Анатолій Терентійович любив свою дачу в селі Радуль в Чернігівській області, любив там активно відпочивати. Але куди б не їхав Анатолій Терентійович на відпочинок - чи то на дачу, чи в санаторій, він завжди віз з собою важку валізу з паперами - непрочитані дисертації, рукописи книг, і там активно працював.
Цікавий випадок був при святкуванні одного з свят на роботі. Після тривіальних тостів Анатолій Терентійович взяв слово і каже: "Давайте вип'ємо за ту, яку так любив Анатолій Кирилович Бабко...", - всі завмерли, - "Вип'ємо за аналітичну хімію" - продовжив він.

Численні учні Анатолія Терентійовича, кому пощастило вчитися і працювати з ним, бережуть і продовжують традиції, закладені Анатолієм Терентійовичем Пилипенком.

Академік НАН України

КУЛЬСЬКИЙ ЛЕОНІД АДОЛЬФОВИЧ

(1903-1993)

Академік АН України Леонід Адольфович Кульський - видатний вчений в галузі хімії та технології очищення води.

Л.А. Кульський народився 10 квітня 1903р. в м. Новорадомську в сім'ї інженера. Після закінчення реального училища в 1920р. він вступив до фізико-математичного відділення Київського вищого інституту народної освіти, який закінчив в 1925 р. з відзнакою. Бажаючи поглибити свої знання в галузі хімічних наук, Л.А. Кульський в 1928р. екстерном закінчив хімічний факультет Ленінградського університету. Свої перші наукові розробки він втілює в життя, працюючи, інженером-хіміком на водокачці Південно-Західної залізниці.

В 1928-1930 рр. Л.А. Кульський сконструював перший вітчизняний апарат для знезараження води - хлоратор напірного типу. Це дозволило замінити хлорне вапно більш ефективним реагентом - хлором. В 1934 р. було започатковано серійний випуск цих хлораторів, які на той час були конче необхідні водопровідним станціям країни.
В 1930р. Л.А. Кульський очолив лабораторію хімії та санітарної техніки при Київському філіалі НДІ споруд, завданням якої була розробка методів підготовки та знезараження питної води. З того часу все життя Л.А.Кульського пов'язане з вирішенням проблем очищення, знезараження та консервування води.

В роки Великої Вітчизняної війни Л.А. Кульський разом зі своїми соратниками працює в Уфі, де під його керівництвом продовжуються інтенсивні дослідження методів і розробка апаратури для знезараження води. Зокрема, було створено автономне устаткування для одержання гіпохлориту і хлору шляхом електролізу розчинів кухонної солі. Застосування цього обладнання в умовах воєнного часу стало значним внеском в оборону країни.
В післявоєнні роки Л.А. Кульський продовжує свою наукову діяльність в Інституті хімії АН УРСР. Разом зі своїми учнями він створює наукові основи і вдосконалює процеси знезараження питної води хлором, хлорамінами, озоном, іонами срібла. Одночасно створюються автоматичні прилади для контролю технологічних процесів очищення води та розвиваються теоретичні уявлення про механізми знебарвлення природних вод індивідуальним та змішаними коагулянтами.
З 1937 по 1965 рр. Л.А. Кульський працював в Інституті хімії АН УРСР, з 1965 по 1968 рр. очолював Сектор хімії і технології води АН УРСР. З 1968 р. працював в Інституті колоїдної хімії та хімії води АН України: 1968-1973 рр. - заступник директора, 1968-1988 рр. - завідувач відділу процесів та апаратів очистки води, з 1988 р. - радник при дирекції. Широкого розвитку набули роботи в галузі знезараження та консервування води електролітичними розчинами срібла, створюється ціла серія іонаторів різного призначення (індивідуальних та промислового використання).
Систематичні дослідження Л.А. Кульського і вчених його школи в галузі очищення природних та промислових стічних вод від забруднень різного походження дозволили Л.А. Кульському в 1968 р. створити класифікацію домішок води за їх фазово-дисперсним станом.

Створена класифікація логічно узагальнює величезний експериментальний матеріал і дозволяє теоретично обґрунтувати найбільш перспективні шляхи вибору та вдосконалення технологічних схем очищення води.
За наукові досягнення в теорії і технології кондиціонування води в 1961 р. Л.А. Кульського було обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР, а в 1969 р. - її дійсним членом. Л.А. Кульський опублікував 17 монографій та більше 800 наукових праць. Особливе значення для розвитку науки та підготовки фахівців в галузі хімії та технології очищення води мають монографії Л.А. Кульського "Теоретичні основи технології кондиціонування води", "Основи хімії і технології води" , "Технологія очистки природних вод", "Срібна вода, її властивості та застосування", які стали підручними книгами студентів, викладачів вузів та фахівців в галузі очищення води.
Актисну наукову діяльність Л.А. Кульський поєднував з плідною педагогічною та організаційною роботою. З 1948 р. він професор Київського інженерно-будівельного інституту, член редколегії журналу "Хімія і технологія води" з дня його заснування. На протязі багатьох років Л.А. Кульський очолював урядові наукові комісії та вчені ради з проблем охорони водоймищ і поліпшення якості води. В числі його учнів та послідовників 14 докторів і більше 80 кандидатів наук.
За заслуги в розвитку хімії води та удосконалення технології очищення води Л.А. Кульський нагороджений 4 орденами і 9 медалями. В 1968 р. йому було присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР.

КУРИЛЕНКО ОНИСИМ ДАНИЛОВИЧ

(1904-1982)

Куриленко Онисим Данилович (03(16).03.1904, с. Борівка, нині Чернівецького району Вінницької області — 25.09.1982, Київ) —хімік. Доктор хімічних наук (1952), професор (1952), член-кореспондент АН УРСР (1969). Заслужений діяч науки УРСР (1974). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закінчив Київський політехнічний інститут (1930). Працював відтоді з перервою (до 1962) у м. Київ, Технологічному інституті харчової промисловості: 1946-51- доцент, з 1948 - завідуючий кафедри фізичної і колоїдної хімії (за сумісництвом); 1951-62 - професор, завідуючий кафедри фізичної і колоїдної хімії; водночас 1952-55 - заступник директора з навчальної і наукової роботи.

В 1946-51 працював в Інституті загальної та неорганічної хімії АН УРСР: від 1962 - заступник директора з наукової роботи та завідуючий лабораторії фізико-хімії та термодинаміки дисперсних систем. В 1968-75 - директор, одночасно завідуючий відділу електрохімії і термодинаміки дисперсних систем, від 1975 - завідуючий відділу колоїдної хімії поліелектролітів та дисперсій Інституту колоїдної хімії та хімії води АН УРСР (обидва - Київ).

Наукові дослідження: стабільність дисперсних систем, електрохімія поліелектролітів, гідратація високомолекулярних сполук, хімія поверхи, явищ, природа і механізм взаємодії води з гідрофільними сполуками. Заклав основи наук, напряму із взаємодії дисперсної фази з дисперсій, середовищем у колоїдних системах. Започаткував вивчення дестабілізації модельних та практично важливих дисперсій за допомогою флокулянтів. Його роботи стали базовими з розроблення колоїдно-хімічних основ використання високомолекулярних речовин для регулювання стабільності дисперсних систем.

Член-кореспондент НАН України

МАХОРІН КОСТЯНТИН ЄПІФАНОВИЧ

(1928-1999)

Махорін Костянтин Єпіфановіч (нар. 13.08.1928 в м. Дніпропетровськ) - вчений у галузі термічної обробки палива.

Після закінчення в 1950 році Дніпропетровського металургійного інституту Махорін К.Є. почав свою виробничу діяльність на заводі, після чого поступив в аспірантуру в Інститут використання газу у комунальному господарстві промисловості АН УРСР. Під керівництвом академіка Доброхотова М.М. вивчав проблеми газифікації вуглів. Ним рекомендована термостійка марка антрациту, використання якої дозволило в стислі строки налагодити виробництво бензину на Новочеркаському заводі синтетичного палива.

Махорін К.Є. у 1954 році захистив кандидатську, а у 1967 році докторську дисертацію. В 1970 році йому присвоєно звання професора, а в 1972 році його обрано членом-кореспондентом АН УРСР.
Махоріним К.Є. вивчено процеси активації вугілля, деревини, целюлозної тканини та спучування природного графіту. Результати досліджень дозволили розробити новітні технології, ідо реалізовані на Рубежанському, Первомайському, Чебоксарському та Придніпровському хімічних заводах і Броварському заводі порошкової металургії. За роботи по очищенню стічних вод з використанням активного антрациту Махорін К.Є. із співробітниками в 1986 році отримали Державну премію СРСР.

За участю Махоріна К.Є. вуглецеві адсорбенти впроваджено в медичну практику та ветеринарію. Результати досліджень узагальнені в монографії «Получение углеродных адсорбентов в кипящем слое» (1983 р.).
В 70-80 роки в зв’язку з різким подорожчанням нафти Махоріним К.Є. проведено серію робіт, пов’язаних з економією палива. Завдяки цьому вдалося перевести печі ряду нафтопереробних заводів на нафтозаводський газ і зекономити велику кількість природного газу. Цим питанням присвячені монографії «Сжигание газа в псевдосжиженном слое» (1978 р.) та «Сжигание топлива в псевдосжиженном слое» (1983 р.).
Цикл досліджень Махоріна К.Є. стосується теорії і практики псевдозрідження мілкозернистих матеріалів газом при високих температурах, в тому числі питанням гідродинаміки, структури та теплообміну в киплячому шарі (цим питанням присвячена монографія «Теплообмен в высокотемпературном кипящем слое», 1981 р.). Всі ці питання вивчалися Махоріним К.Є. під час його роботи в Інституті газу АН України (1950-1987 рр.), в тому числі і на посту заступника директора (1961-1977 рр.), у Відділенні нафтохімії ІНФОУ (1987-1989 рр.).

Після переходу в Інститут колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України (1989 р.) Махорін К.Є. займався проблемами використання активованого вугілля для покращення якості питної води в Україні, а саме: зниженням в ній кількості хлорорганічних сполук і пестицидів, видаленням присмаків та запахів. Роботи використані в побутових та промислових фільтрах. За виробництво на Харківському заводі «Стома» індивідуальних фільтрів для знезараження води з відкритих водойм йому присуджено премію Ради Міністрів СРСР (1989 р.).
Махорін К.Є. - автор-п’яти монографій, 160 наукових статей, 50 авторських свідоцтв і патентів. Під його керівництвом захищено 30 кандидатських та 4 докторські дисертації. Махорін К.Є. керував Відділенням нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР, був заступником академіка-секретаря Відділення хімії і хімічної технології АН УРСР, головним редактором журналу «Хімічна технологія», членом редколегії журналу «Химия и технология воды».
Махорін К.Є. - лауреат Державної премії СРСР (1986 р.), заслужений діяч науки і техніки України (1998 р.).

Член-кореспондент НАН України Махорін К.Є. помер 07.07.1999 р. в м. Києві.

Академік НАН України

ГОНЧАРУК ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Владислав Володимирович Гончарук народився 20 жовтня 1941 р. в м. Ташкенті. Його батько - Володимир Миронович Гончарук (1912 - 1995) був кадровим військовим, мати - Лілія Григорівна Ушкалова (1918 - 2001) працювала в штабі армії за місцем роботи чоловіка.

Після закінчення середньої школи в 1958 р. Владислав Володимирович працював в Інституті хімії рослинних речовин АН УзРСР в Ташкенті, з квітня 1959 по січень 1961 року - в Інституті хімії полімерів АН УзРСР на посаді лаборанта. У 1959 році вступив на вечірнє відділення хімічного факультету Середньоазіатського держуніверситету, в лютому 1961 р перевівся на другий курс вечірнього відділення хімічного факультету Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченко.

З березня 1961 по липень 1962 року працював в Інституті хімії полімерів і мономерів АН УРСР (м.Київ) на посаді старшого лаборанта, звідки звільнився у зв'язку з переходом на стаціонарне відділення хімічного факультету Київського держуніверситету. У 1965 р. Владислав Володимирович закінчив цей вуз і отримав направлення на кафедру фізичної хімії хімічного факультету університету, де працював до січня 1966 р. З січня 1966 по вересень 1971 р. обіймав посади інженера і молодшого наукового співробітника в Інституті фізичної хімії АН УРСР (відділ гетерогенного каталізу).

У 1970 р. молодий вчений захистив кандидатську дисертацію на тему "Аналіз величин експериментальної ентропії активації і механізм гетерогенних каталітичних процесів".
З вересня 1971 року по теперішній час вся його трудова діяльність пов'язана з Інститутом колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України. Він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора інституту (1988) і очолює його досі. З перших кроків роботи на цій відповідальній посаді Владислав Володимирович проявив себе талановитим організатором, здатним керівником, який, не шкодуючи сил, постійно дбає про колектив, збереженні наукових шкіл, тематичної спрямованості, зміцненні високого авторитету інституту.

У 1986 р. В.В. Гончарук захистив докторську дисертацію на тему "Фізико-хімічні характеристики поверхні природних шаруватих алюмосилікатів і їх каталітичні властивості в реакціях кислотно-основного типу" за спеціальностями "Фізична хімія" і "Хімічна кінетика і каталіз". У 1988 р. йому було присвоєно вчений ступінь докторахіміческіх наук, а в 1990 р. - звання професора.
У цьому ж році він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю "Хімія і технологія очищення води", а в 1997 р. - дійсним членом (академіком) НАН України за спеціальністю "Хімія". У стінах академії він пройшов шлях від заступника академіка-секретаря Відділення хімії НАН України (1992-1998) до академіка- секретаря цього відділення (1998 - 2015). У квітні 2015 був призначений радником Президії НАН України.
Владислав Володимирович беззавітно відданий наукової роботи, яка спрямована на вирішення фундаментальних проблем хіміі, фізики, біології та технології води. У цій області він є одним з провідних вчених, визнаних як в Україні, так і за її межами.

В.В. Гончарук - академік Міжнародної академії наук вищої школи (2004), почесний член АН Молдови (2009), іноземний член НАН Республіки Казахстан (2013). У 2001 р. обраний генеральним директором Міжнародного центру дослідження води в Організації Чорноморського економічного співробітництва, а в 2003 р. - президентом Українського сателітного центру Інституту рідкісних і розсіяних елементів при ЮНЕСКО.
Його діяльність високо оцінена науковою громадськістю. Він є заслуженим діячем науки і техніки України (1998), лауреатом премії ім. Л.В. Писаржевського НАН України (1993), лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), лауреатом премії ім. А.І. Бродського НАН України (2005), лауреатом премії Кабінету міністрів України за розроблення і впровадження інноваційних технологій (2013); нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1986), орденом "За заслуги" III ступеня (2006).

У В.В. Гончарука близько 1000 публікацій, в тому числі 15 монографій, 176 патентів, 10 державних стандартів. За довгі роки наукової діяльності під його керівництвом були виконані і успішно захищені 10 докторських і 25 кандидатських дисертацій, що стало вагомим внеском у науку і виховання наукових кадрів.

В.В. Гончарук - відомий вчений також в галузі фізичної хімії, хімічної кінетики і каталізу, колоїдної хімії, фотохімії та екології. Він запропонував і обґрунтував третій закон хімічної кінетики. Створив і розвинув новий напрямок в галузі хімії і технології водоочищення каталітичне і фотокаталітичне знешкодження токсичних домішок в природних і стічних водах; запропонував нові теоретичні підходи до вивчення кінетичних закономірностей і механізмів каталітичних реакцій, а також наукові основи підбору каталізаторів в процесах очищення вод від органічних і неорганічних домішок в поєднанні з різними фізико-хімічними факторами; розробив і впровадив унікальну технологію фотокаталітичною очищення питних і стічних вод від органічних забруднюючих речовин, ефективні каталізатори очищення води від сірководню.

В період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС В.В. Гончарук очолював оперативну групу при Президії АН УРСР по дезактивації і штаб в Чорнобилі. Спільно зі співробітниками Інституту ІКХХВ ім. А.В. Думанського АН УРСР були розроблені і впроваджені високоефективні технології очищення води від радіонуклідів на ряді водопроводів, технологія очищення стічних вод після миття транспорту (пункти спеціальної обробки були побудовані на всіх в'їздах в м Київ і в Чорнобильській зоні), а також захисні протирадіаційні матеріали, технології дезактивації техніки, матеріалів, одягу та ін.

Владислав Володимирович вперше запропонував електрохімічний механізм дії магнітного поля, за допомогою якого дана інтерпретація його впливу на технічні та біологічні об'єкти, такі, як зменшення утворення накіпі, коагуляція, перенесення іонів К+, Na+ клітинними мембранами, зміна формули крові, вплив магнітних бластеров, магнітних амулетів, фізико-терапевтичних сеансів омагнічування і ін. Крім цього, їм запропонований полярізаційний механізм реалізації кавітації у воді.

Під його керівництвом в ІКХХВ ім. А.В. Думанського НАН України виявлено особливості використання озоногідроксільних аерозольних складів для обробки водних систем шляхом комплексного впливу електроплазменних розрядів і УФ-опромінення під шаром повітряного середовища при імпульсному характері регулювання електричного поля, що дозволяє підвищити ефективність очищення води від мікроміцетів і важко окисляються органічних і мінеральних забруднюючих речовин.